Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат

План: 1. Столиця Галичини – Львів 2. Історія Галичини 3. Геральдіка та герби Галичини: історія та сьогодення. 4. Прилученнє Галичини і Буковини до Австрії. 5. Крайова Конституція Галичини 1850 р. Використані джерела Столиця Галичини –Львів Галичина – обмежена трьома областями (хоча з цього приводу немає совершенно точної думки (Наприклад, із Буковини прогуляться проект чернівецького депутата Олега Хавича про утворення Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат галицько-української монархії, хоча більшість населення цього краю галичанами для себя не вважає)) територія з відчутним переважанням українського елементу серед міського населення. Історія мі100 короля Лева - Львова
-----------------------------------------------------------------------------------
Перша писемна згадка про мі100 Лева датується 1256 роком. Засновником мі100 вважають Данила Романовича, короля Галичини та Волині. Назва прогуляться від
імені Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат його сина Лева. Однак, археологічні розкопки доводять, що поселення на цьому місці існували ще в V столітті. Зручне розташування на перетині торгових шляхів сприяло швидкому економічному розвитку мі100. Значення Львова як важливого економічного, торгового та політичного центру швидко зростало ... .
В XIV столітті Львів завойовує польський повелитель Казимир III. На Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат кілька століть Галичина потрапляє під владу королівства Польського.
1356 р. Львів отримує Магдебурзьке право (право на міське самоврядування). Розвиваються ремесла, створюються цехи. XVI–перша половина XVII ст.–період найбільшого розквіту мі100. Купці з усіх куточків світу з’їжджаються до Львова,
щоб торгувати своїм крамом. Львів 100є справді багатонаціональним містом: крім Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат українців та поляків здесь живуть німці, вірмени, євреї, греки, молдавани, татари
та ін.. Заможні міщани та шляхта зводять для для себя розкішні будинки, не шкодують
грошей на будівництво релігійних споруд. З’являються численні монастирі, храми.
У 1661 році на базі Єзуїтського колегімозгу створюється Львівській Університет.
Після першого поділу Польщі у 1772 році Галичина заходить до Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат складу Австрії (згодом Австро-Угорської імперії). За розпорядженням нової влади знесено старі міські укріплення, скасовано численні чернечі ордени, здійснюється ряд заходів
для благоустрою мі100.
Інтенсивний розвиток промисловості припадає на другу половину XIX століття.
Було відкрито родовища нафти у Бориславі, залізничні шляхи сполучили Львів із столицею імперії та іншими європейськими містами. У Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат місті прокладено трамвайну колію, запроваджено газове, а згодом електричне освітлення. Розбудовуються
нові квартали, з’являються театри, дорогі готелі, банки, громадські установи. У 1870 році Галичина одержала статус автономного управління. Крайова виставка 1894 року була важливою подією економічного та культурного життя Львова і Галичини. Кінець століття XIX–початок XX–це також Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат період національного піднесення серед галицьких українців. Львів став центром національного відродження, здесь жили й працювали видатні українські політичні та культурні
діячі. Після Першої світової війни Австро-Угорська Імперія розпалася. Країни, що
входили до її складу, здобули незалежність. 1 листопада 1918 року у Львові проголошено Західно–Українську Народну Республіку. Але новостворена держава Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат проіснувала всього декілька місяців–після кривавої українсько–польської війни Галичина знову на 20 років опиняється під владою Польщі. Цей період був
особливо важким для українського населення Галичини.
В 1939 р. згідно з Пактом Ріббентропа-Молотова Західна Україна заходить до
складу СРСР. Прихід радянських військ до Львова повів за собою Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат жорсткі репресії місцевого населення, заслання до Сибіру, страти. Але в 1941 р. радянські війська змушені були відступити під тиском німецької армії. 1941–1944–роки фашистської окупації. В роки ІІ Cвітової війни загони українських патріотів були змушені вести нерівну боротьбу як проти фашистів, так і проти комуністів. Підпільна боротьба на Західній Україні тривала Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат до середини п’ятдесятих років.
1944 р.-Львів увійшов до складу УРСР. Але навіть за часів радянського ярма мі100 зуміло значною мірою зберегти свою національну ідентичність. Наприкінці 80-х
років Львів відіграв провідну роль в боротьбі за незалежність і демократію.
24 серпня 1991 року–денек, если Верховна Рада України прийняла Декларацію про Незалежність, що стало початком Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат нової епохи в історії держави і початком величавых змін для Львова. Мі100 Львів є обласним центром Львівської області, населення якої становить 2,6 млн. жит., площа – 21,8 тис. кв.км.
У місті постійно проживає біля 830 тис. жит., щодня доїжджає з навколишніх сіл на боту, відвідує Львів з екскурсіями понад 200 тис. чол Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат.
Як справжній діамант Східної Європи, Львів нагадує музей під відкритим небом, у ньому знаходиться 2000 історичних, архітектурних і культурних пам'яток. Мі100 було засновано в середині ХІІІ ст. (1256 р.) князем Данилом Галицьким і названо на честь його сина Лева.
Львів швидко став торговельним та економічним центром регіону. Вигіденьке розташування мі100 на Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат перехресті торговельних шляхів з портів Чорного та Балтійського морів, з Києва, Центральної та Західної Європи сприяло його швидкому економічному розвитку.
Географічне положення та природні ресурси вабили чужинців: татар, німців, угорців, поляків, литовців, австрійців та шведів.
Протягом віків вони приносили сюди свої культуру і традиції, релігію – звідси в Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат архітектурі Львова суміш готики та барокко, ренесансу та романського стилю, рококо та ампіру, сучасної еклектики та конструктивізму. Однак впродовж всієї української культури залишалися у Львові визначальними Старий Львів – це перш за все площа Ринок, центр і осередок його громадського, економічного і культурного життя. Шість століть історія Львова нерозривно зв’язана Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат з цією порівняно невеликою, майже квадратною площею розміром 142 на 129 м. Здесь знаходився колдуністрат, палаци і будинки значних городян, здесь торгували, здесь вершили трибунал і розправу.. З чотирьох сторін площі у 1793 р. на місці колишніх колодязів встановлено фонтани-скульптури: Нептун, Адоніс, Діана і Амфітрита.
Площа Ринок була свідком Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат найбільш важливих міських подій з 1356 року, з часу прийняття Магдебурзького права. Магдебурзьке право – одна з найбільш відомих систем феодального міського права. Воно виникло у ХІІ ст. у німецькому місті Магдебурзі. Юридично закріпило права і свободи міщан, їх право на самоуправління.
З прийняттям Магдебурзького права Львів перестав бути залежним від королівської адміністрації, а Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат підпорядкувався безпосередньо королю, інтереси якого репрезентував предводитель.
Найбільш рання згадка про ратушу відноситься до 1381р. Тоді це була дерев’яна споруда, завершена високою вежею і галереєю для міського сурмача. Але пожежі не пощадили будівлі. На початку XVII ст. була збудована нова ратуша з високою восьмигранною вежею, увінчаною позолоченим Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат залізним левом. Але ця ратуша не збереглась до наших днів – її вежа завалилась у 1826 р. Спорудження будівлі, яка сразу здіймається на площі було завершено у 1835р. за проектом Ю.Маркля, Ф.Третера, А.Вондрашки. Не дивлячись на свою масивність, ратуша органічно ввійшла в архітектурний ансамбль Львова, а її Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат вежа стала эмблемой мі100. Висота вежі 65 м.
У 1852 р. на ній було встановлено годинник. До нього ведуть 400 сходинок. Діаметр циферблата 3 м, довжина великої стрілки 2м 15 см.
Вхід у ратушу стережуть два леви. Вони тримають щити з гербом мі100.
В базу герба Львова покладена печатка галицьких князів. На гербі – міські Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат ворота з вежами, які свідчать про оборонну могутність Львова, грати воріт підняті – це гласить про гостинність городян, а від непроханих гостей вхід у мі100 стереже лев. Сьогодні Львів є скарбницею національних ідей та культури, це економічний, освітній та культурний центр Заходу України. У ньому багато музеїв, картинних галерей, театральних та музичних Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат труп. Величний Львівський театр опери та балету має надзвичайно насичений сезон.
У Львові розташовані 12 закладів вищої освіти, він має справедливо заслужену репутацію мі100 з високим рівнем освіти. Саме здесь знаходиться один з найстаріших у Центральній Європі та перший заснований в Україні університет.
Проте Львів славиться не лише як культурний Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат та освітній центр, він є також центром розвинутого підприємництва.

Подібно до історії окремих міст, селищ і навіть цілих людів оперний театр у Львові має кілька дат народження, відстань між якими вимірюється століттями. За 225 років, если й було зроблено найперші кроки створеного у тодішній столиці королівства Галичини Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат і Лодомерії постійно діючого «цісарсько-королівського привілейованого театру», змінювалися приміщення, у яких працювала трупа, спрямованість репертуару і сам нрав діяльності, зміни торкалися і національного обличчя театру. Спочатку був він австро-німецьким, наслідував у всьому велику імперську столицю і європейський центр культури — Віденек. У репертуарі панували німецькомовні драми, призначені для привілейованого Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат прошарку населення — державних службовців, австрійської аристократії. Для більш демократичної різнонаціональної аудиторії, що складалася з українців, поляків, євреїв, вірмен, ставили музичні вистави. Серед останніх спочатку перевага віддавалася німецьким зінгшпілям, тобто п’єсам, у яких музика чергувалася з розмовними сценами. Однак поступово театр з драматично-музичного перетворився на музичний. Оперні Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат вистави стали визначати репертуар, бо більш відповідали строкатому складу населення мі100.

Львів у всьому, в тому числі у музично-театральному житті, прагнув бути похожим на небольшой Віденек. Львів’яни мали змогу знайомитися з популярними у Європі оперними творами, з балетами і пантомімами, слухати гастрольні виступи відомих співаків. Театр мав постійний склад Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат солістів і хористів, свій оркестр, яким керували досвідчені диригенти. Оркестр відігравав важливу роль у розвої музичного життя мі100, крім участі у виставах давав самостійні концерти. Австрійський театр у Львові здійснював офіційну політику онімечення. Це викликало подвійне ставлення до його діяльності і врешті-решт привело до остаточного падіння. Однак він припинив Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат своє існування лише після більш ніж сторічної історії, сповненої різноманітних подій, злетів і криз, зміни антрепренерів, від хисту і смаків яких залежало все: формування трупи, запрошення солістів та диригентів, вибір репертуару.

Попри те, що австрійська сцена допомогла столиці королівства Галичини ствердити для себя як європейське мі100 з розвинутим Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат культурним середовищем, польське і українське населення Львова прагнуло мати свій театр. З кінця ХVIII століття здесь розпочинає свою діяльність один з фундаторів польської театральної культури Войцех Богуславський. Австрійська і польська антрепризи довгий час існують не лише у суперництві, але й у певній взаємодії. Богуславському вдалося залучити до співпраці Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат відомого композитора і диригента, німця за походженням Юзефа Ельснера, майбутнього вчителя Фредеріка Шопена. Ельснер приїхав до Львова у 1792 році, на початку своєї кар’єри, куди його запросили на посаду капельмейстера німецького театру. На німецькі тексти були написані і його перші опери. Згодом він виконує замовлення Богуславського і пише твори для польської Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат сцени.

Польська опера стверджується у Львові як культурний осередок, що виконує важливі національно-патріотичні функції. Твори виконуються здесь польською мовою, друкуються польські переклади лібрето найбільш популярних опер загальноєвропейського репертуару. Значне місце у афіші посідають твори польських композиторів. Польська оперна трупа зі Львова з успіхом гастролює у Кракові, Перемишлі та Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат інших містах. Здесь разом працюють артисти як польського, так і українського походження. Звичайно, говорити про цілковиту гармонію національних стосунків не доводиться. Українське населення Галичини зазнавало утисків і много змоги вільно розвивати власну культуру. Однак існування у спільному просторі диктувало свої вимоги і накладало відбиток на процес формування української Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат культури у регіоні, що складав зону етнічного пограниччя.

Історія Галичини

Почати екскурс “вглиб століть Галичини” важко не через її марґінальність, а, як це не феноминально, через її “центровість”. Річ у тім, що ґенеза слов’ян і досі залишається предметом дискусії. Є чимало теорій про слов’янську Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат “прабатьківщину”, але більшість із их розташовує Прикарпаття більш-менш у середині цього простору. Навіть найвідмінніша від інших “паннонійська теорія” розташовує Галичину поруч із цим праслов’янським ареалом. Приблизно у V-VI століттях слов’яни починають интенсивно мігрувати на схід і північ аж до Фінської затоки і витоків Волги, на захід – до гирла Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат Ельби, на південь – до Адріатики й Егейського моря. Феномен полягає у тому, що відомі нам слов’янські державності стали формуватися саме на периферії цієї слов’янської діаспори, і, если вони стали набирати потужности, їхні кордони стали межувати, і Прикарпаття опинилося між ними, тому його історію ми можемо розглядати Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат лише з “їх” точки зору – цим, напевне, і можна пояснити дискретність, різнорівневість, а нередко незрозумілість напрямків досліджень сучасних культурологів щодо Галичини.

Впродовж XIV-XVI ст. населення українських земель вважало для себя “руським” (“руссю”, “русинами”), а самий термін “Русь”, остаточно втративши своє первинне, вузьке значення, виступав як назва всього східнослов Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат’янського ареалу. Втім, складні політичні та етнокультурні процеси окресленого періоду не могли не позначитись на цілісності цього поняття, в межах якого стали виділяти “Малу”, “Велику”, “Червону”, “Білу” й “Чорну” Русь.

“Малоросійська” традиція є найдавнішою на теренах України. Її започаткували галицько-волинські князі, ініціювавши створення власної митрополії в межах Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат колишньої загальноруської (близько 1303 р.). цей парадокс був осмислений візантійськими ієрархами як виділення зі складу “Великої Русі” (у грецькій огласовці – Росії), що охоплювала 19 єпархій, “Не достаточної Русі”, в складі галицької, холмської, перемишльської, володимиро-волинської, луцької та туровської єпископій (тобто Галичини, Волині й Турово-Пінщини). Попри всю ефемерність цього новотвору, запроваджена греками термінологія Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат прижилась на місцевому ґрунті, потрапивши й до світської титулатури: останній галицько-волинський володар Юрій-Болеслав II у 30-х рр. XIV ст. іменував для себя "князем усієї Не многої Русі"; "владыкой Ляхії та Не многої Русі" називали польського короля Казимира, котрий поширив свій політичний контроль на значну частку володінь Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат Юрія-Болеслава

Найтрадиційнішим є погляд на витоки Галичини з точки зору київського літописання. В “доісторичній” довідці про племена східних слов’ян, в “Повісті давноминулих років” в одному місці про хорватів (тобто, головне прикарпатське плем’я) взагалі нічого не сказано, а в другому вони разуміщені лише наприкінці списку, що зроджує Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат підозру про пізнішу дописку. Безпосередньо в літописному тексті перша згадка про ці землі припадає на 981 рік, під яким сповіщається, що Володимир Святославович відібрав Перемишль, Червень і “іни гради” в ляхів. Це повідомлення свого часу (а іноді і тепер) змушувало істориків ламати стоси списів: хто в кого і чи Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат легітимно ті Червенські городи відібрав? Але чомусь ніхто не міркував над питанням: що забрав? Річ у тому, що Червенські городи відносилися до Волині, а Перемишль – до Галичини… Підкоривши невідомо що, Володимир засновує однойменне мі100 (Волинський) і садовить там єпископа, хоча логічніше було поставити його в старішому та важливішому Перемишлі (а Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат може там уже було єпископство!). В 993 році Володимир йде війною, тим разом на хорватів – итог невідомий, але цей етнонім в подальшому на сторінках літопису не згадується. В IX столітті маємо лише дві короткі звістки про бойові дії навколо тих самих Червенських городів. І лише після Любецького з’їзду 1097 року в галицьких Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат уділах на столи сідають представники Рюриковичів. Ясно, що після цієї дати ці землі та їхні князі дедалі частіше фігурують у київському літописанні, яке закінчується майже тріумфальним життєписом Ярослава Осьмомисла і дублюється кусками “Слова про Ігорів похід”. І нарешті ми підходимо до так званого “Галицько-Волинського літопису”. “Так званого” тому Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат, бо издавна відомо, що його галицька частина в своїй основі – це літературний твір – біографія Данила Романовича, де датування зроблене пізніше і не завжди слушно, а лише відтак включене до літописних ізводів. Літопис прийнято вважати 100%-им джерелом з історії Галичини, але таке твердження є також не більш, ніж історичним Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат штампом, фальшивість якого чомусь досі не змогли (чи не захотіли?) розгледіти дослідники, незважаючи на всю прозорість тенденційности.

Справа у тім, що издавна відомо: “Галицько-Волинський літопис” написав у Бугорі (тобто на Волині) шанувальник (і талановитий!) Данила Романовича. Неупередженому читачеві одразу впадуть у вічі епітети щодо галицьких бояр: невірні, підступні, прокляті Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат галичани. І дійсно, чого вони тільки не витворяють: диктують свої умови князям, піднімають проти их повстання, “замикаються” в містах, захоплюють соляні копальні, запрошують княжити то угрів, то ляхів, то інших Рюриковичів, а факт повішення двох Ігоревичів (синів Ярославни зі “Слова…”) взагалі безпрецедентний випадок в історії не лише Руси Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат, але й Европи. І все це їм сходить з рук! Може це зумовлено “толерантністю” Данила, котрий відчував свою нелегітимність у Галичині, адже його батько захопив галицький стіл силою і був дійсним “окупантом”, знищивши стільки галицьких бояр, що до нас дійшла його історична фраза: “Не подусивши бджіл, меду не з’їси Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат”. Але така ж поведінка боярства простежується і щодо попередньої легітимної династії Володаревичів: згадаймо хоча б спалення Настаськи – фаворитки Ярослава Осьмомисла або вигнання його сина Володимира (принагідно зауважимо, що останній, як, на нашу думку, переконливо довів Леонід Махновець, був создателем “Слова”)...

Єдина сила в історії Руси, з Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат якою можна порівняти галицьких бояр, було новгородське боярство. Але ми знаємо, що незалежна поведінка новгородців була легітимізована наданням їм “Руської Правди” Ярославом Мудрим взамін на військову та матеріальну підтримку в його змаганнях за великокняжий стіл. Це означало, що він делегував новгородському боярству одну з головних державних княжих прерогатив – право Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат суду, висловлюючись сучасною термінологією – надав Конституцію. Чи не було чогось подібного в Галичині?

Як писалося в літописі, “а ми на попереднє повернемося”. За чеськими джерелами прикарпатські території починаючи від Краківської землі аж до Бугу входили до складу Великоморавської держави – 1-го з перших слов’янських державних утворень. Таким чином, плем’я хорватів Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат входило спершу до сфери впливів майбутньої Чеської держави (до речі, хорвати жили і в самій Чехії – на схід від Влтави). Можливо, що Перемишль був таким же ж символом-форпостом чехів-Пшемиславичів у Галичині, як Володимир і Ярослав – знаками кордонів експансії Києва на захід Волині. Це объяснює і заснування Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат єпископської катедри саме у Володимирі, а не в Перемишлі, де вона існувала, мабуть, від часів Кирила і Способія або їхніх послідовників – у кожному разі достеменно відомо, що перше хрещення поляки прийняли саме від чехів. З часом впливи Чеської держави у Прикарпатті слабшали, а експансія Києва на захід зростала, що й Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат призвело до включення цих земель у державний конгломерат Руси. Цілком можливе припущення, що чеські князі чи королі надали галичанам якісь певні права або галичани прийняли князів-рюриковичів на певних умовах, закріплених тогочасними юридичними документами. На це можуть вказувати присяги Казимира III в середині XIV століття при прийнятті влади Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат над Галичиною не порушувати її праві та звичаїв, що було продубльовано його послідовницею королевою Ядвігою. Що це: тривіальна юридична формула чи йшлося про якісь важливі політичні права?

Ще один цікавий епізод пов’язаний із владыкой Владиславом II Ягайлом, если він перетворив православну катедру у Перемишлі на костел і повикидав труни похованих Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат там (кого?). Традиційно це пов’язують із ягайлівською ревністю неофіта виказати відданість католицтву. Але чому саме в Перемишлі? Чому не в столичному Львові? Не в колишніх столицях Галичі та Володимирі? Чи не тому, що при храмі могли зберігатися якісь документи й літописи або тексти наданих галичанам прав відчитувалися Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат у вигляді графіті на стінах собору, а поховання належали намісникам чи духівництву, поставлених ще чеською владою, які зберігали у галичан згадку про їхні автономні права щодо нових володарів?..

Та повернемось у XIII століття. Монгольська навала стала трагедією для людів Руси, але до певної міри вона була вигідна Рюриковичам Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат. На відміну від Европи, на Русі не було княжого феодалізму як такового, тобто юридично володарем Руси був величавый князь - всі решта були в уділах “на кормлінні”: тобто в будь-який момент удільного князя могли “перекинути” на інше княжіння, яке не було спадковим. Саме цю спадковість, “вотчину”, виборювали князі Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат у взаємних чварах, одночасно прагнучи посісти і київський стіл. Татари ж надавали ярлики князям на пожиттєве володіння уділом, з перспективою зробити князювання спадковим. Данило відбув поїздку до Орди і прийняв формальний васалітет, легітимуючи тим свою владу над Галичиною в глазах Східної потуги. В 1253 році він прийняв від папи корону короля Руси Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат, і таким чином його влада набуває легітимних підстав для Заходу. Саме цей період - середина XIII століття – слід вважати часом остаточного формування Галицько-Волинської держави та її юридичного визнання у західному та східному світах. Додамо, що Данило интенсивно втручався в центральноевропейську політику: згадаймо, принаймні спробу посадити свого сина Романа на Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат австрійський престол чи військову демонстрацію у Центральну Европу з метою підтримки угорського короля в суперечках останнього з германським імператором. Показовим у цих подіях є не вони самі чи їх результати, а те, що відтоді і до 1944 року Галичина постійно бере участь у загальноевропейському історико-цивілізаційному процесі.

Наступним Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат вузловим моментом в історії державности Галичини є середина XIV століття, если ці землі поступово переходять під владу польських королів. Здесь ми також маємо справу із пізнішими тенденційними трактуваннями подій із використанням пропагандистського прийому проекції сучасних осознать на події минулого. Йдеться про “загарбання”, “окупацію” Галичини Казимиром III. За тогочасними династичними поняттями польський повелитель Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат мав на галицький стіл такі ж юридичні права, як і його суперник у боротьбі за княжу спадщину Величавый князь литовський Любарт, але переміг саме Казимир. Відомо, що львів’яни піддалися йому після того як він зобов’язався зберігати їхні права та звичаї. Руських феодалів з їхніх земель він не Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат зганяв, нових податків не запроваджував, руське право залишив, релігійних утисків не чинив, своїм намісником (старостою) призначив вельможи Дмитра Детька (якому чомусь дехто з “істориків” приписує провід у повстанні проти короля). Ба більше, незважаючи на те, що традиційно в Польщі не було відомо реґіональних монет, саме Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат Казимир III починає карбувати особливу монету для Галичини, на якій завжди був присутній лев – герб цих земель. А карбування монети у середньовіччі – право незалежного сюзерена, і окрема галицька монета засвідчувала перед навколишніми володарями, що польський повелитель засідає на галицькому троні, кажучи по-сучасному, за сумісництвом. Тому виставляти Казимира якимось нелегітимним “загарбником Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат” і “окупантом” м’яко кажучи історично некоректно, адже іноземний володар на троні якоїсь країни – у середньовіччі не дивина. Прикладів можна навести безліч, починаючи з Рюриковичів-норманів. Так, наприклад, ніхто в Чехії не гласить про окупацію в періоди, если на чеському троні сиділи Люксембурґи або Габсбурґи. До речі, наступником Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат Казимира був Людовік Угорський (Анжуйський). А ще суттєвіше те, що в 1387 році владыкой Польщі став Володислав Ягайло, і таким чином, якби навіть у війні за галицьку спадщину переміг Любарт, все одно наприкінці XIV століття Галичина увійшла б до складу польсько-литовської держави.

З часів Казимира і до кінця Речі Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат Посполитої (кінець XVIII століття) польські королі у своїй офіційній титулатурі мали “величавого князя Руси” (Галицького).

Титул “короля Галичини і Лодомерії” носили і австрійські, і австро-угорські імператори від 1772 до 1918 року, а після впровадження австро-угорської Конституції 1867 року було створено Галицький Сейм – парламент Галичини (розташований був у сучасному головному Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат корпусі Львівського національного університету).

Після розпаду Австро-Угорщини в 1918 році Східна Галичина мала всі шанси на одержання принаймні національно-культурної автономії, але авантюристичний “листопадовий зрив” дав підстави полякам переконати учасників системи Версальських угод, що український рух в Галичині має плебейсько-більшовицький відтінок, і безумовно включити її до складу Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат унітарної міжвоєнної Другої Речі Посполитої.

Етапним для Галичини був і 1939 рік, если згідно з пактом Ріббентропа-Молотова ці землі увійшли до складу Совєцького Союзу. Це ж підтвердили і Ялтинські угоди 1945 року.

Після розпаду СССР в 1991 році питання Галичини не піднімалося: в міжнародних колах про неї чомусь вже забули (саме посилаючись на Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат денонсацію пакту Ріббентропа-Молотова одержали незалежність прибалтійські республіки), а всередині “свідомі” галасували про те, що Україна чомусь “мусить бути єдиною і соборною”. Як миттєвий політичний маневр блимнула і згасла “Галицька Асамблея”, і розмови про автономію перетворилися в схоластично-інтелектуальну гру…

Але прецедент, хоча і парадоксальний, все ж є Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат – це Кримська автономія. Дійсно, які підстави її виникнення? Етнічні? Але Крим з античних часів був поліетнічною територією. Історико-державні? Але тоді, відтворюючи Кримське ханство, треба до нього приєднати степи Приазов’я від Дніпра аж поза Дон, а водночас віддати все узбережжя від Севастополя до Керчі Туреччині. А якщо врахувати Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат, що Крим вже більше 200 років входив до складу Росії та СССР, то Галичина, яку остаточно вирвали з Европи лише в 1944 році, має всі підстави для автономії.

Геральдіка та герби Галичини: історія та сьогодення

Герб австрійського періоду

Герб австрійського періоду має вигляд розтятого щита; в правій половині - австрійський герб Галичини Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат, тобто в лазуровому полі чорна галка з складеними крилами, під нею - три корони; в лівій - герб Потоцьких "Пілава". Функціонував до 1939р.

Сучасний герб
У срібному полі чорна галка з піднятими крилами у золотій короні.
Чорна галка з піднятими крилами у срібному полі відома ще як геральдичний знак з Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат ХІІІст. у Галицько-Волинській державі, від ХVст. фігурує на гербі та прапорі Галицької землі Руського воєводства (до складу якої заходила територія сучасної Івано-Франківської області), а від кінця ХVІІІст. до початку ХХст. була на знаку Галичини.

Із зацікавленням, яке після кількох речень доповнилося здивуванням, прочитав я статтю пана Гречила Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат “Лев у гербі та корономанія”. Майже літературний стиль, аргументи з прикладами й анекдотами – але не зовсім переконливо. Стаття, що базується на дещо емоційній часом надінтерпретації з так далековато посунутими (та використаними з метою подразнення) національними сентиментами, завжди буде трохи непереконливою.

Пан голова Українського геральдичного товариства (УГТ), є в нас, без сумніву, найбільшим Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат знавцем геральдики, сфрагістики, генеалогії,... знавцем усього того, що служить допомогою історії як науці. Проте, як мені здалося, все це було переповнене емоційністю і опинилося глибоко на дні його статті. Це, здається, можна пояснити тим фактом, що пан Андрій своїм проектом знакіки Львівської області програв проектові, що був поданий Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат його колегами з Українського геральдичного товариства, а если точніше – защитником пана голови УГТ й одним із живописеців УГТ.

Проект защитника голови УГТ Івана Сварника та художника Ореста Гнатіва вигідно вирізнявся кращим формально-мистецьким вирішенням і присутністю історичної довідки, котрої бракувало у проекті пана голови, і цей недолік він із розмахом Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат компенсував у своїй статті – не тільки про корономанію. На мою думку, причина корономанії та коронофобії лежить у політичній площині.
Присутність корони є типом “угонорування” й має естетичну привабливість; проте та естетика є стисло залежною від політичного світогляду. Це можна довести на прикладі кількох фактів. На чолі Січових Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат Стрільців стояв кандидат на український трон Вільгельм фон Габсбурґ (Василь Вишиваний) і нікому до голови не прийшло усунути корони з голови “Галицького лева”, але корони не стало відразу ж після того, як уряд ЗУНР очолили ліві. Те саме сталося з “болгарським” та “богемсько-чеським” левами, те саме сталося і з “польським Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат соколом”...

Цікавою, як на мене, є аналогія між гербами Галицької землі та Львівської. Обидва за своїм змістом пов’язані з назвами столиць, тобто Галич – від “галка”, Львів – від “лев”, причому останній зайняв місце першого й успадкував від нього назву держави. Се дає підстави стверджувати про існування геральдичної закономірності. Складовою Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат частиною герба Галицької землі є корона на голові галки. Присутність корони вказує на галицький трон. Зображення лева в гербі Львівщини є територіально-династичним знаком, який гласить про “землю Лева”, а присутність на його голові корони може вказувати на те, що джерелом гербу був династичний символ тої гілки Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат Рюриковичів, яка мала у Львові свій територіально-адміністративній центр – трон.

Галицька держава втратила свою самостійність у другій половині XIV ст. Але втрата територією самостійності може, проте не мусить спричинитися до втрати або упослідження територіального герба. Це, що дійшло до нас від часів незалежності Галичини, дозволяє стверджувати тільки те, що Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат в гербі був лев. Проте це означає лише те, що немає підстав на 100 % стверджувати, наприклад, що на печатці короля Юрія ІІ на щиті вершника зображено коронованого лева, який підпирає скелю.

Депутатам обласної ради, як на здоровий глузд, не залишалося нічого іншого, як з-поміж двох гербів львівської землі вибрати Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат більш привабливий. Тобто той, що був на хоругві, під якою львівські лицарі перемогли в Грюнвальдській битві, той, що вишила на прапорі для рутенської ґвардії цісарева Єлизавета, той, до якого так пасують слова про князя Осмомисла: “Галичкы ОсмомыслЬ Ярославе! Высоко сЬдиши на собственном златокованнЬм настолько. Подпер горы угорскыи своими стальными плЬки Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат”.

А що ж із левом без скелі? Оскільки гербом Львівщини вибрано історичний герб Львівської землі, то, як на мене, золотий лев на блакитному тлі пасує для території значно більшої, ніж Львівська область, – наприклад, для відродженої Галицької держави.

Прилученнє Галичини і Буковини до Австрії.

Разом з тим як руйнували Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат ся в другій половині XVIII в. українські порядки на лївім боцї Днїпра та на Запорожу, великі зміни робили ся також і на Правоберажу та в Західній Україні, творячи нові обставини і нові підстави українського житя. Падала Польща—саме тільки встигла придавити останні рухи народні на Гіравобережу і до решти Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат ослабити національне житє заведеннєм унїї в західній Україні,—як прийшов несподїваний кінець державному житю самої Польщі. За кілька років дорешти розібрано її між сусїднї держави, і даремно входила ся потім польська шляхта, щоб ту свою польську державу вирвати з їх рук і відновити заново.

Не на користь вийшли Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат Полякам їх великі придбання в землях українських і литовських: здобуваннє та входи коло затримання сих земель знесилили саму Польщу, вона ослабела і стала здобичею сусїднїх сильнїйших, міцнїйше організованих держав. Польська шляхта, захопивши в свої руки правлїннє, поневолила не-шляхетську людність, позбавила всякого значіння і саму королівську власть, відобрала всї засоби від правительства Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат, аби воно, зміцнивши ся, не хотіло покоротити шляхетські вільности і свободи. Держава польська ніесли не мала нї грошей в скарбі своїм, нї війська, нї міцної оргайїзації. Всю силу захопили великі пани магнати, але вони задумывались не про державу, не про суспільство, а про свої власні роскоши й Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат інтереси, і дуже нередко брали гроші від сусідніх держав за те, щоб своїми впливами кермувати справами Польщі так, як треба було тим сусїдам, а не їй самій.

Вже Хмельнищина задала Польщі такий сильний удар, їдо від нього вона не здужала поправити ся. А від початків XVIII віку Польщею кермують Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат не її правителі, а заграничні правительства. Вони не дають перевести в Польщі ніяких реформ, щоб вона не поправила ся, не стала сильнїйща; мішають ся при кождій нагодї в її внутрішні справи, підіймають через магнатів-запроданцїв повстання (конфедерації) і взагалї роблять все що хочуть. А при тім все від часу до Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат часу виникають ріжні проекти про те, щоб зовсім розібрати сю велику, але слабосилу, на живу нить зшиту державу,—як то ми вже бачили за часів Хмельницького.

о погибели короля польського Августа III (1763 р.) цариця Катерина зєднавши ся з своїми одномишленниками й Польщі, ввела свої війська, посадила на королівстві польськім свого Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат компаньона Станїслава-Августа Понятовского, і хотїла під його іменем кермувати по своєму польськими справами Головний привід до того давала справа православної віри в Польщі, котру росийське правительство держало нїби в своїй опіцї, а духовні православні до його помочи звертали ся у всяких своїх бідах. Польське правительство хогїло визволити ся Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат від росийських впливів і задумывалось скористати для того, що Росія з 1768 року увязала ся в війну з Туреччиною, а за Туреччиною потягала Австрія, не хотячи дати Росії поширити ся отдалї на турецьких границях. Росія хотїла взяти під свою вдасть Крим і Молдаву і домагала ся, щоб Туреччина признала Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат сї землї від для себя незалежними, свобідними; Австрія ж не хотїла на се пристати, бажаючи собі поширити ся в молдавських землях. Польща надіялась скористати з сього напруження, але зовсім несподіваний оборот дав тому всьому пруський повелитель: він задумав собі скористати з такої замотакини і з того напруження Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат між Росією й Польщею й дав таку думку, що Росія замість Туреччини нехай би поширила ся коштом Польщі, а при тім і Прусія та Австрія собі забрали б пограничні землі польські. Цариця Катерина не дуже охотила ся на сей плян, бо не хотїла дїлити ся Польщею, бажаючи задержати її Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат цілу під своїми впливами. Але як Австрія почала хилити ся до Туреччини, згодила ся цариця на пляни Прусії, щоб її затримати по своїй стороні. Пішли переговори про се і нарешті прийшло до такої угоди, що Росія справді зрікла ся своїх претенсій на Молдаву (Крим одначе Туреччина мусїла признати незалежним і Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат в 1783 р. його без усякої війни прилучено до Росії, за згодою Австрії). Замість Молдави Росія взяла собі від Польщі пограничні землі Білоруські, Австрія Галичину, Прусія— землі коло Балтийського моря. Так стала ся умова між ними з серпнї 1772 р., і вислані війська без війни позаймали кожде свою пайку, а сойм і Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат правительство польське, настрашені, або й куплені, мусїли згодити ся на сї утрати й відступити ті землі, Австрія взяла ціле воєводство Руське, майже ціле Волзьке, сусідні части Подільського і Волинського воєводства і Холмської землі. Посилала ся при тім на те, що сї землі —колишнє княз. Галицько-волинське, їло було Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат підвластне королям угорським. А маючи тепер в своїх руках порічє горішнього Прутка (Покутє), цісарева, а ще більше син її Иосиф II захотіли прилучити до того й сусіденьку частину Молдави: побувавши сам в 1773 р. в сусіднім Семигороді, Иосиф побачив, що для Австрії дуже принципиально взяти собі північну Молдаву для того, щоб Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат мати з Галичини дорогу до Семигороду, і рішив забрати Ті від Туреччини. 1774 року австрийське військо перейшло молдавську границю та зайняло Чернівці, Серет, Сучаву—теперішню Буковину.

І здесь австрийське правительство на своє оправданнє посилало ся на те, що сч країна колись належала до Галичини. Дійсно, в XIII в. бачимо Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат місця на середнїм Прутокї, так само як і на середнім Дністрі в залежности від Галицького князівства—се так зване Понизє; потім воно перейшло в безпосередню власть Татар, а як в половинї XIV в. організувало ся осібне князівство чи воєводство Молдавське, то воєводи молдавські загорнули згодом під свою власть і землі Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат між Серетом і Диїстром, так зване Покутє і землю Шипинську. Пізнійше засї землї, як ми вже знаємо, не раз була боротьба між Польщею і Молдавою (гл. 49), аж вони розмежували ся: польська границя стала по Гуляй і Снятин, і так українська країна поміж Днїстром і Серетом—теперішня північна Буковина Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат, зістала ся під воєводами молдавськими, аж до 1774 р., як її заняло австрийське військо. Вона була залюднена українським селянством, шо сиділо на землях воєводських, боярських, монастирських; обовязки були сорозмірно не великі і тому сюди напливала людність з Галичини. Ся північна, українська Буковина творила округ Чернівецький, але разом з нею Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат був захоплений також округ Сучавський, переважно румунський, і так як нова Галичина під австрийською властю була зліплена з земель українських і польських, так і нова Буковина мала нрав українсько-румунський: північна українська, полуднева румунська.

Воєвода молдавський дуже очень протестував против австрийського нападу, але турецький султан, його зверхник, не підтримав його і в Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат 1775 р. згодив ся відступити Австрії північно-західеньку частину Молдави. Визначено було комісарів, вони відмежували сю країну, і вона дістала назву Буковини, за свої густі ліси букові. Якийсь час була під управою військовою, а потім, 1786 р. прилучено її до Галиччини, і так при Галичинї вона зіставала ся аж Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат до р. 1849, если Буковину зроблено осібною провінцією.

Галицьке відродженнє і 1848 рік. В Галиччині перший гурток, який досить свідомо ставав на грунт національний, відомий нам в Перемишлі, в духовних кругах його, при кінці другого десятилїтя XIX в. Здесь було засноване те товариство для поширення народньої освіти; з кругів тутешнього Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат духовенства вийшла перша звісна записка в обороні рівноправности і культурної вартости української мови, з нагоди питання про научаннє в школах українською мовою; звідси йшли звісні нам входи коло українського шкільництва.

Одначе сей перемишльський кружок ще не мав ясного понятя про значіннє народньої української стихії й стояв на роздорожу між нею Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат і книжною словяно-росийською мовою, і в 1820-х роках се питаннє ще не ставило ся гостро; автори перших граматик з перемишльського кружка прихиляють ся до народньої мови, але вважають потрібним „очищати" їі від простонародньоі грубости й наближати до старої книжної й церковної мови. В 1830-х рр. виявляють ся вже Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат два ріжні напрями: против оборонців книжної традиції виступають прихильники живої народньої мови, жарко обороняючи її чистоти від книжного калічення і добиваючи літературного її уживання і граматичного оброблення. Здесь були впливи і словянського відродження, і ще більше— літературних проб на чистій народній мові східньої України, якими не могла похвалити ся Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат досі Галичина, тому що здесь книжна українська традиція не була задавлена і гальмувала літературне уживаннє народньої мови. Против создателя першої друкованої угорської-української граматики Мих. Лучкая, що хилив ся до книжної, церковної мови, і создателя першої друкованої галицької граматики Иосифа Левицького, що хотів держати ся не тільки старої української Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат книжної мови, але й зближати ся також до книжної великоруської, виступив досить рішучо Иосиф Лозинський, боронячи чистої народньої мови. А ше більш рішучо 100є на український народній грунт кружок молодих богословів, що зібрав ся в львівській семінарії в 1830 роках.

Ся українська молодіж стояла вже під впливами відроженого українського Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат письменства Росії 1820—1830 років, і під впливами сучасного словянського відродження та сучасної польської революційної агітації розвинула ся в напрямі більш поступовим і народолюбнім, в дусї романтичного народництва росийської України. Вона також цікавить ся історією й етнографією свого народа, збирає пісні й перекази і пробує свої сили в лїтературнїй боті, зближаючи ся до Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат взірцїв українських— відчуваючи в повній силі одність українського народу по оба боки росийськоавстринського кордону. Симпатичний поет Маркіян Шашкевич являєть ся першим народнім поетом Галичини і пізнійший український, пародовецький рух Галичини признав його своїм первоначальником і патроном. Якову Головецькому судило ся стати першим патентованим ученим—професором української мови Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат на новозасновачій катедрі львівського університету. Третій член сеї „руської трійцї" Іван Вагилевич займався історією, етнографією, словесністю—всїм по троху. Та діяльність сього кружка не йшла гладко. За останнї десятилітя відносини офіціальних кругів до українського питання встигли змінити ся рішучо. Австрийські власти, маючи досить клопоту з тодїшніми польськими революційними течіями не Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат хотіли мати нових клопотів ще й з українським рухом. В духовних уніатських кругах, котрим передано цензуру українських книжек, також панував напрям реакційчий, узко-церковний, неприязний і підозріливий народнім елементам в лїтературі Книги навіть самого цензурного змісту: релігійнї, похвальні оди на честь австрийського дому—забороняли ся тому тільки, що мова Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат їх була не досить словя-нська, або що замість словянського письма вони були написані гражданкою. Входи „руської трійцї" були прийняті здесь підозріливе і ворожо. Перший альманах „Зоря", зложений для друку кружком Шашкевича в 1834 р., ся духовна цензура заборонила. Зложили новий збірник, ще обережнїйше, з народніх пісень і переказів Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат та власних поезій і наукових статей під назвою „Русалка Дністрова" і надрукували його в Пештї, в Угорщинї, щоб розминути ся з галицькою цензурою. Але й се не помогало: если книга прийшла до Львова, цензура арештувала її всю і тільки в 1848 р. удало ся її видобути з арешту. На самих Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат создательів впали ріжні неприємности. Хоровитий Шашкевич не витримав їх і вмер в недочетах, як священик на убогій парафії; Вагилевич пішов шукати хліба у польських панів. Галицьким гасителям здавало ся, що прижали до решти український рух.

Та налетів бурхливий 1848 рік і сразу перемінив усю обстанову. Европейська революція сильним відгомоном відбила Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат ся по австрийських краях, викликавши більше або меньше значні рухи; в Галичині Поляки начали ладити повстаннє для визволення Польщі. Австрийське правительство тодї знову пригадало собі галицьких Українцїв і заходило ся коло их, щоб ослабити польський рух. Виходять наверх такі справи як розділеннє Галичини (недорічно звязанеї з українських і польських земель) на Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат- частину українську і польську; заведеннє в українській Галичині української мови по школах вищих і низщих; визволеннє українського селянства з власти польських панів—все те про що задумывалось в 1770—80 х роках правительство Марії Тереси і Иосифа II, а потім так міцно забуло, підпавши під впливи польської шляхти і власних своїх гасителів Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат-реакціонерів. Галицькі Українці підняли голови і собі заворушили ся. Пляни польських революціонерів про відбудованнє Польщі були Тм не з лад, і тільки не велика частина української інтелігенції пішла разом з Поляками. Переважна ж більшість почала організувати ся в напрямі окремішнім і Полякам ворожім, користаючи з прихильности і помочи Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат австрийської адміністрації— славного галицького намістника Стадіона, про котрого Поляки потім гласили, що то він видумав галицьких Русинїв-Украінцїв, а перед тим мовляв не було їх. Засновано політичне товариство „Головна Рада", свого рода українське національне правительство, що не много вияснити і представити центральному правительству політичні й національні потреби Українцїв, а Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат як орган його стала виходити газета „Зоря Галицька". Против польських революційних ватаг організовано українську гвардію, українські батальони стрільцїв. В озари 1848 р. скликано „Собор руських учених"—всїх прихильників культурного і національного розвитку галицької України, щоб вияснити культурні і національні потреби та виробити програму дальшої дїяльности для розвою українського Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат народу.

Сей „собор" став рішучо на національнім українськім грунті, відріжняючи українську народність з 1-го боку від польської, з другого—від великоруської, з котрою мідурачся її ріжні прихильники книжної „словяно-росийської мови", не вміючи відріжнити її від народньої української. „Собор" уважав конче потрібним, щоб була уставлена одна одностайна граматика і Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат одностайна правопись для всього „руського народу в Австрії й Росії" („руським" отдалї називали свій український нарід і мову)-аби була вона згідна з язиковими прикметами української мови, а незалежна від граматики і правописи польської і росийської Домагав ся, щоб у всяких школах галицьких заведено українську мову, а для розвою письменства було Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат засноване просвітнє товариство, на взір чеської „Матиці". Підтримував домаганнє, щоб українську частину Галичини віддїлено від польської, і таке иньше. Се був дуже важний момент в галицькім житю і не плохо Ант. Могильницький, найбільша літературна сила сього часу накликав „собор" високолетними, хоч на теперішню оцінку досить нескладними віршами.

равительство Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат йшло на зустріч українським бажанням. Воно обіцяло завести українську мову в усїх школах, в гімназіях і унїверситетї, серіозно задумывалось про поділ Галичини, і в 1850 р. дійсно був виданий такий закон, тільки не війшов у житє. За те велике значіннє не достаточно і очень вплинуло на настрій українського громадянства Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат проголошене в 1848 році скасованнє панщини і визволеннє селян з власти поміщиків.

В Галичині перед вела митрополича консисторія, „святий Юр", як її звали поімени катедральної церкви, де проживав митрополит і консиСторські канонїки. Тодішня інтелЇґенція українська в Галичині складала ся майже з самих священиків і вони, зовсім зрозуміло, дивили ся на митрополита Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат і -його консисторію як на своїх натуральних провідників. А сі провідники дивили ся неприязно і підозріливе на кожний прояв якогось живойійшого і поступовійшого руху взагалї і народнього українського зокрема. Знов виходять на верх прихильники книжної словяно-росийської мови, неприхильні українському елєментови в мові і культурі, як простонародньому і „необразованому". Всякі Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат сміливійші пориви й пляни 1848 р. стихали й забували ся серед загальної реакції, а серед неї знов на гору вийшли польсько-шляхетські елементи. Вони фактично захопили в свої руки адміністрацію галицьку, під началом тодішнього намісника графа Голуховского. Галичина спинила ся в польських руках, а до українського елементу польські верховоди подбали Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат настроїти правительство як найбільш підозріливе і неприхильне, представляючи, що галицькі Українцї тягнуть до Росії і до православія.

Так і в Галичині жвавий рух 1848 р. на дїлї став не початком нової епохи, а вступом до мрачної реакційної доби, і тільки згодом українське громадянство не много змогу вернути ся Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат до тих домагань і справ, що ставили ся в 1848 роцї й тодї були вже такі близькі до свого сповнення

Крайова конституція для Галичини 1850 року: її структура та основні положення

1848 р. в багатонаціональній Австрії, як і в інших країнах Західної Європи, відбулася буржуазна революція. На боротьбу за своє соціальне і національне визволення піднялися Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат слов’янські народи (чехи, словаки, поляки, українці, серби, хорвати, словенці), які становили основну масу населення Австрійської імперії: Габсбургів. За офіційними даними, Австрія налічувала тоді 37 593 096 жителів, зокрема: австрійські німці становили 7 980 920 осіб, слов’яни – 15 170 612 осіб.

Особливість і складність революційних подій 1848 р. у Галичині полягали в тому, що національно Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат-визвольну боротьбу проти монархії Габсбургів очолювала польська шляхта і буржуазія, які прагнули зберегти національний гніт українського народу.

Польські ліберальні і прогресивно-шляхетські діячі склали петицію до австрійського імператора, в якій висувалися вимоги знищення цензури, звільнення політичних в’язнів, організації національної гвардії, скасування селянських повинностей, запровадження польської мови в діловодстві і школах Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат, призначення на всі посади місцевих людей (маючи на увазі тільки поляків), реорганізації станового сейму, рівності всіх перед законом. У петиції зовсім ігнорувалися справедливі національні вимоги українського народу.

І. Франко в своїй праці "Панщина та її скасування 1848 р. в Галичині" вказував, що у відповідь на віденські події 13 березня у Львові "поляки Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат відразу почали думати, що тепер пора виконати свій план, так погано розбитий у 1846 р., і бодай у Галичині зробити собі самостійну Польщу".

Під тиском зростаючого революційного руху в країні австрійський уряд видав 25 квітня 1848 р. першу австрійську конституцію (за прізвищем создателя – конституцію Піллерсдорфа), яка проголошувала монархічно-конституційні порядки та деякі Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат буржуазно-демократичні права і свободи громадян, встановлювала гласність суду, відповідальність міністрів перед парламентом, надавала парламенту виключне право видавати і скасовувати закони. Однак уже 16 травня того ж року вона була припинена в своїй чинності.

Користуючись конституційними свободами, представники галицької інтелігенції і греко-католицького духівництва заснували 2 травня 1848 р. у Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат Львові Головну Руську Раду на чолі з єпископом Г. Яхимовичем, яка звернулася до віденського уряду, а згодом – до рейхстагу з проханням про поділ Галичини на українську і польську частини, про створення окремого коронного краю з українським крайовим сеймом, з українськими установами, судами і школами.

Обмежену програму Головної Руської Ради підтримали Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат закарпатці, які прагнули вийти зі складу Угорщини й об’єднатися із Східною Галичиною у складі Австрійської імперії. Представники ж Буковини вимагали відокремлення від Галичини і виділення її в окремий край з своїм сеймом. Ця вимога була задоволена в 1849 р., що ще більше посилювало дроблення західноукраїнських земель.

У березні 1849 р Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат. молодий австрійський імператор Франц-Йосиф "дарував" імперії нову антидемократичну так звану "откройовану" конституцію. Вона створювала централізовану державу, в якій вся повнота виконавчої влади була зосереджена в руках імператора і його міністрів.

Законодавча влада належала імператору разом з рейхстагом, який складався з двох палат. До верхньої палати (Oberhaus) входили Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат обрані на строк п’ять років делегати від крайових сеймів, а нижня палата (Unterhaus) обиралася прямими виборами повнолітніми платниками не менше 5 гульденів безпосередніх податків на рік за нормою один депутат на 100 тис. населення. Прийнятий обома палатами законопроект вимагав обов’язково санкції імператора.

Для управління окремими коронними краями імператор Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат призначав наділених широкими повноваженнями намісників (Staathalter). Крім того, при імператорі cтворювалася на правах дорадчого органу призначена ним Державна рада, яка була єдиним реалізованим на практиці заходом откройованої конституції.

Березнева конституція 1849 р. у 77-й статті проголошувала, що всі австрійські коронні краї одержать свої крайові конституції. Для Галичини крайова конституція була Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат видана патентом імператора від 29 вересня 1850 р. Того ж самого денька була надана крайова конституція і для Буковини.

Крайова конституція для Галичини налічувала 82 статті і складалася з таких розділів: "Про край" (ст. 1–6); "Про крайове представництво взагалі" (ст. 7–9); "Склад крайового представництва" (ст. 10–55); "Компетенція крайового представництва" (ст. 56–81); "Кінцеві постанови" (ст. 82).

Крайова конституція для Галичини Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат, порушуючи єдність краю, ділила його на три окрестности (Краківський, Львівський і Станіславський), тобто суто польський, змішаний польсько-український і суто український. Начальником крайової адміністрації був намісник, якому підпорядковувалися призначені сеймовими куріями президенти округів.

Поділ Галичини на три окрестности був невдалою спробою вирішення національних суперечностей у Галичині, де поляки становили Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат 45,9 % населення, українці – 45,4 %, євреї – 7,1 % та інші – 1,6 %. Тому аж ніяк не можна погодитися із твердженням відомого польського історика права професора Львівського університету О. Бальцера, що встановленням трьох окремих округів штучно порушувався органічний зв’язок окремих складових частин Галичини, а тим самим применшувалося значення краю як цілості в державному організмі. Таку ж Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат позицію займали польські правлячі кола, які заперечували український нрав Східної Галичини і виступали тоді і пізніше проти будь-яких культурних і політичних домагань галицьких українців.

Крайове представництво за конституцією повинно було складатися з трьох сеймових курій: Львівська – 50 депутатів, Краківська – 58 депутатів, Станіславська – 42 депутати. Депутати обиралися прямими виборами на Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат строк шість років при наявності майнового цензу. Пасивне виборче право надавалося з 30-річного віку. Згідно зі ст. 24 Конституції сеймові курії щорічно скликалися імператором у листопаді, тривалістю чотири тижні. Імператорові належало право розпуску курій. Кожна сеймова курія більшістю гласів обирала голову (офіційно він йменувався президентом) і його защитника терміном на три роки Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат. Компетенція курій зводилася головним чином до питань господарського нраву, і їхні рішення вимагали санкції імператора. Внаслідок цього вони одержували статус крайового закону в справах, які перелічені в крайовій конституції (ст. 61).

Виконавчим органом усіх трьох курій був спільний Крайовий виділ (комітет) у складі 15 членів, обраних порівну куріями. Члени комітету Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат зобов’язані були проживати у Львові і з свого середовища обирали голову. Спільним законодавчим органом усіх трьох округів Галичини був Центральний виділ у складі 33 членів (15 членів Крайового виділу і по шість депутатів від кожної курії). Компетенція Центрального виділу зводилася до розгляду питань, які конституція вважала спільними для всього краю Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат.

Намісник краю, а також президенти округів і призначені ними комісари контролювали діяльність сеймових курій і Центрального виділу, беручи в обов’язковому порядку участь у їх засіданнях (ст. 35).

З метою введення в дію крайової конституції для Галичини міністр внутрішніх справ Австрії О. Бах 8 жовтня 1850 р. видав розпорядження про поділ трьох Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат округів Галичини на повіти. Львівський округ поділено на 19, Краківський – на 26; Станіславський – на 18 повітів.

Одночасно з крайовою конституцією для Галичини було опубліковано обширну крайову виборчу ординацію (86 статей), яка детально регулювала порядок утворення виборчих округів, складення списків виборців, порядок голосування і підрахунку гласів, видання посвідчення про обрання і перевірку повноважень депутатів, причому основну Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат роль у всіх цих питаннях відігравав намісник.

Видана в березні 1849 р. загальнодержавна і крайова конституція для Галичини 1850 р. так і не були введені в дію. Пізніше патентом від 31 грудня 1851 р. вони були і формально скасовані. Австрія знову перетворилася в самодержавну монархію, в якій і мови не Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат могло бути про автономію окремих людів. І тільки пізніше, наприкінці 60-х рр. XIX ст., ставши двоцентровою (дуалістичною) державою, Австрія вступила поступово на шлях буржуазного конституціоналізму. Однак і здесь державна влада перебувала в руках земельної аристократії, а пригнічення окремих людів, зокрема слов’янських, продовжувалося аж до розпаду імперії Габсбургів у 1918 р.


Використані Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат джерела:

1. Коронофобія та герб Галичини. Volodymyr KOSTYRKO 2. Володимир Кульчицький 13.12.2003, Право Галичини 3. Леопольд фон ЗАХЕР-МАЗОХЖІНОЧІ ОБРАЗКИ З ГАЛИЧИНИ 4. Центральний державний історичний архів України у Львові. - Ф. 389. - Оп.1. - Спр. 92. - Арк. 14. 5. Вогні. - Львів, 1938. - № 1-3. - С. 4. 6. Львівський шлях. - Львів, 1930. - Лютий. - С. 20. 7. Савчук Б. Україна - Івано-Франківськ, 1996. - С. 129. 8. Луцький Я. З історії туристично-краєзнавчої роботи Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України - реферат . - Івано-Франківськ, 1998. - С. 15 9. Левицький С. Український улад у спогадах. Причини історії . - Мюнхен, 1967. - С. 12.

gadanie-referat.html
gadkiya-ya-novie-agenti-azl.html
gadzhaev-albert-ishakovich-tehnologicheskij-uroven-turcii.html